У лютому відзначають скорботний День пам’яті воїнів-афганців. 25 років тому для багатьох родин закінчилася страшна неоголошена війна. 15 лютого 1989 року останній наш солдат був виведений за межі республіки Афганістан. Цей день завершив календар афганської війни для радянських людей. Була дописана остання сторінка героїчного і драматичного літопису. Припинили надходити похоронки з Кандагару і Гардеса, Джелалабада і Кабула.
Що ми знаємо про афганську війну? Можна розказувати про ту страшну неоголошену війну, що розтяглася на довгих 10 років, мовою цифр, будь-яка війна в цифрах — це моторошно й страшно. А через афганську війну протягом 1979-1989 років пройшло понад 160 тисяч юнаків, призваних до лав Радянської армії з України. Не повернулося додому близько 4 тисяч, 3280 з них загинуло, зникли безвісти 80 солдат, 3560 стали інвалідами. Уже після закінчення війни померло від ран, захворювань понад 7 тисяч воїнів-афганців. І це тільки офіційна статистика, а за неофіційними даними жертв у багато разів більше!
Чи треба взагалі згадувати про цю війну? Багато хто говорить, що не треба. Але ми вважаємо, що необхідно згадувати до тих пір, аж поки людство не спроможне буде сказати: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було, і її не буде!»
У п”ятницю, 14 лютого, до нашої школи були запрошені колишні воїни-афганці: Кулик Григорій Іванович, Гопкало Микола Анатолійович, Гопкало Михайло Володимирович та голова ради ветеранів-афганців Ківало Володимир Вікторович. За участі почесних гостей відбувся усний журнал “Час і досі не загоїв рани…” та тематичні виховні години по класах.
- В пам`ять про подвиг батьків…